Обухівська святиня

+ Дивитись фото

15 липня 2014 року, у день святкування перенесення Своєї Ризи у Влахернский храм відбулося урочисте  архієрейське богослужіння у селі Обухів Муровано Куроливецького району.

Владиці співслужили священики благочиння та гості у священому сані.

         Після Богослужіння відбувся святковий водо святний молебень, де усі присутні окропились святою водою і приложились до святого образу.

         Чудотворний Обуховський образ Божої Матері був встановлений у церкві Села  Обухова над Царськими вратами й опускався на прохання бажаючих помолитися. На подяку про зцілення люди намагалися прикрасити образ і залишали на ньому привіски. Виконані зі срібла чи воску, вони зазвичай мали форму очей, рук, ніг чи усієї фігури людини, яка зцілилася. У дореволюційних джерелах говориться, що на одній із таких довісок, виконаної зі срібла, збереглася дата 1756 рік, що ще раз свідчить про стародавність її шанування.

259 років тому в селищі Обухів Муровано-Куриловецького району Вінницької області громада за участю козаків почала зводити трикупольний дерев’яний храм. По завершенні робіт нова церква була освячена на честь преподобної Параскєви Сербської. У пам’ять про своє перебування в селищі, на стародавньому кам’яному поклінному хресті, що стояв у центрі села, козаки встановили образ Божої Матері.

Через деякий час один благочестивий селянин помітив, що ікона псується від сонця і дощів. Щоб зберегти святиню він переніс її до свого будинку. Згодом цей будинок орендувала єврейська родина. Але вже наступного дня євреї прийшли до селянина і з жахом розповіли про те, що ікона плаче, і їм страшно залишатися з нею в одному будинку.

Звістка про це чудо зібрала в будинку з чудесною іконою всіх жителів Обухова, і люди своїми очима побачили, що сльози від ікони течуть по стіні до самої підлоги. Вбачаючи в цьому чуді Божий промисел, жителі села вирішили перенести ікону у свою церкву, але ніхто не міг зняти її зі стіни. Лише після того, як три священики з околишніх сіл відслужили перед образом молебень, ікона Божої Матері хресним ходом була перенесена до храму. Відтоді народ став шанувати Обухівський образ як чудотворний.

Особливо велику милість стражденним Богородиця виявила в день святкування перенесення Своєї Ризи у Влахернский храм (15 липня). Народний переказ говорить про цей день, що «хто прийшов сліпий — пішов видючим, а хто прийшов кульгавим — пішов здоровим». Цей день став другим храмовим святом села.

Ікона була встановлена у церкві над Царськими вратами й опускалася на прохання бажаючих помолитися. На подяку про зцілення люди намагалися прикрасити образ і залишали на ньому привіски. Виконані зі срібла чи воску, вони зазвичай мали форму очей, рук, ніг чи усієї фігури людини, яка зцілилася. У дореволюційних джерелах говориться, що на одній із таких довісок, виконаної зі срібла, збереглася дата 1756 рік, що ще раз свідчить про стародавність її шанування.

За спогадами онучки старости храму, напередодні святкування дня положення Ризи Богородиці у Влахернському храмі, в Обухів приїжджало стільки людей, що не вистачало місця в будинках для їхнього розміщення на ночівлю. Жителі села раділи святу, однак поміщик Обухова, роздратований тим, що люди в будній день не йдуть на панщину, заборонив своїм селянам йти в храм. У той же день у його маєтку сталася сильна пожежа, що принесла великі збитки. Побачивши в цьому покарання Боже, поміщик сам пішов вклонитися чудотворному образу, просячи пробачення в Богородиці за свою нерозумність.

До початку 30-х років ХХ сторіччя ікона знаходилася в храмі в ім’я св. Параскєви Сербської. У роки гонінь храм був розорений, і в ньому розмістили клуб. Усі храмові святині були знищені, але Обухівська ікона Божої Матері збереглася стараннями благочестивих парафіян.

Під час ІІ світової війни Обухів знаходився в зоні окупації румунських військ. Служба в церкві відновилася, місцевим художником був написаний новий двохярусний іконостас. Хресним ходом чудотворний образ Богоматері перенесли в храм і знову встановили над Царськими вратами.

У наказовому порядку румунською владою було запропоновано усім, хто не хрещений — хреститися, а хто не вінчаний — вінчатися. У школі було введене вивчення Закону Божого. Дотепер ще старі селяни, що навчалися в той час, пам’ятають православні молитви румунською мовою.

Після звільнення Обухова радянська влада храм уже не закривала, але нових випадків зцілень від ікони у той час засвідчено не було. Можливо, це пов’язано з тим, що люди боялися ходити в храм і розповідати про чудеса, що відбувалися по молитвах перед іконою Богородиці.

Але зцілення не припинялися. І сьогодні старожили розповідають про випадок, що стався в 70-х роках. Паралізована жінка з міста Вінниці почула від православних людей, що в селищі Обухів є чудотворний образ Божої Матері. Вона попросила своїх синів привезти її в храм, де після молитви перед іконою одержала довгоочікуване зцілення.

Сьогодні ми сподіваємося, що Обухівська ікона Божої Матері знайде колишню славу чудотворної святині Вінницького краю, і багато стражденних зможуть прийти до неї у своїх скорботах і хворобах.

Довідка історичного відділу Вінницької єпархії

Обухівська ікона Божої Матері — одна з найдавніших святинь Подільського краю, що дійшли до наших днів. По виконанню її можна віднести до кінця XVI – початку XVII століття. До революції Обухівську ікону вважали близької до іконографії Володимирської Божої Матері, але в процесі реставрації, коли з ікони була вилучена потемніла від часу оліфа, з’ясувалося, що образ відноситься до древнього іконографічного зразка Федорівської Божої Матері.

Ікона виконана на липовій дошці і має поглиблення — «ковчег», характерне для древніх традицій іконопису. Написана вона мінеральними природними фарбами по левкасі. Поля ікони прописані зеленувато-коричневим кольором, риза Богородиці й одягу Христа — вохристо-червоним. Образ виконаний на охристому тлі, прикрашеному спрощеним рослинним орнаментом.

Особливо виразний на іконі спокійний і радісний лик Богоматері, Христос ніжно притуляється до Богородиці, обіймаючи Її руками. Дивлячись на світлі лики Обухівської ікони Божої Матері, усякий, хто молиться, відчуває благодать і радість.